«НАМ УКРАЇНЦЯМ, СОРОМНО МАЄ БУТИ, ЩО В УКРАЇНУ ЗАВОЗЯТЬ САЛО»

Василь Андрійович Петринюк – неординарна особистість. Досвідчений економіст, засновник одного з найуспішніших тваринних господарств в Україні, Герой України – він є справжнім реформатором за духом.

Василь Петринюк вже близько 18 років займається новаторством, впровадженням новітніх технологій і нових форм організації праці у власній компанії. Відвідавши разом із колегами з усієї України та компанією «Агрітур» шість тваринних підприємств Західної Європи у березні 2009 р., Василь Андрійович відразу після повернення впровадив декілька ноу-хау у товаристві «Старт».

Іншими словами, поява Василя Андрійовича Петринюка у якості Персони номеру цілком закономірна. Його насичена біографія, думки і ідеї з приводу роботи тваринної галузі є надзвичайно корисними і цікавими для всіх небайдужих аграріїв України.

Професійний шлях:

Народився майбутній директор «Старту» 20 липня 1952 р. в селі Огрисківці Лановецького району Тернопільської області. У 1976 р. закінчив Тернопільський фінансово-економічний інститут, здобув спеціальність економіста.

Після проходження військової служби працював головним бухгалтером у колгоспі «Світанок» Лановецького району. З 1974 р. був головним бухгалтером Білогірського районного сільгоспуправління, а з 1980 р. – головою колгоспу «Червона Зірка» в смт Ямпіль Білогірського району.

У квітні 1992 р. Василя Андрійовича обрано головою колгоспу «Труд» села Новоставці Теофільського району. Вже за півроку він провів реформування колгоспу в агрофірму, а з початком аграрної реформи в Україні – повну реформу господарства, організував і очолив ТОВ «Старт», де працює донині генеральним директором. Крім того, у 1998 р. ним засноване фермерське господарство «Огайо», а вже наступного року – ТОВ «Полква».

1998 р. – обрання на посаду заступника голови Всеукраїнського союзу сільськогосподарських підприємств, яку посідає понині. Згодом Василь Андрійович стає академіком Української технологічної академії. У 2006 р. отримує ступінь доктора економічних наук, захистивши роботу на тему «Реформування агропромислового комплексу».

Під керівництвом Василя Петринюка ТОВ «Старт» стало потужним підприємством, що об’єднало кілька напівзруйнованих господарств. Сьогодні тут обробляють 16 тис. га землі, вирощують по 589 ц/га буряків, надоюють понад 7,5 тис. кілограмів молока від корови. Нещодавно введено в дію сучасний молочник (за технологією американської компанії DSA) на 240 місць. У трьох господарствах товариства утримують 12 тисяч голів свиней. Вагу у 115—120 кг поросята набирають за 180—200 днів. У перспективі до 2010 р. заплановано розширення посівних площ до 30 тис. га, розширення поголів’я корів до 1200 голів, свиней – до 25 тисяч.

Підприємство щорічно спрямовує більше 2 млн. грн. на утримання соціальної сфери населених пунктів, товариство підтримує будинок для людей похилого віку.

За вагомі досягнення у праці, що сприяють соціально-економічному і культурному розвитку Хмельницької області, у 1997 році Указом Президента України Василю Андрійовичу Петринюку присвоєно почесне звання «Заслужений працівник сільського господарства України», а через два роки – звання Героя України.

У своєму активі він має чимало почесних відзнак і урядових нагород: Почесну грамоту Кабінету Міністрів України, нагороди обласної ради та облдержадміністрації, орден Святого Рівноапостольного князя Володимира та інші.

На жаль, не всі ініціативи Василя Андрійовича знаходять розуміння у відповідальних органів. ТОВ «Старт» ще у 2003 р. внесло пропозицію виступити виконавцем пілотного проекту з відпрацювання механізмів купівлі-продажу землі на базі господарств Теофільського району з безпосередньою участю держави. Проте і понині це питання не вирішене.

Один з найбільш професійних тваринників України, Василь Петринюк прекрасно орієнтується в усіх напрямах роботи підприємства та питаннях державного регулювання.

Пряма мова

Годівля

Після поїздки «Особливості розвитку свинарства Польщі, Данії, Німеччини» ми разом із спеціалістами компанії «Єврокорм сучасна годівля» відібрали партію різних кормів для свиней, свиноматок і заклали широкомасштабний дослід по годівлі.

Така вже моя риса – вірю тільки тому, що побачив, у чому переконався, що помацав своїми руками.

Сподіваюся, що ми досягнемо своєї мети – кращих результатів. Сьогодні відлучення поросят проводимо у 28 днів, середня вага поросят при відлученні – 7–7,5 кг. Тих, які не досягли 7 кг – відбраковуємо, продаємо за зниженою ціною населенню. Тепер перед нами стоїть завдання: перейти на режим відлучення у 21 день для збільшення обороту опоросів свиноматок. За минулий рік ми маємо 19,2 поросят на свиноматку за рік, а у Європі менше як за 23 ніхто не веде мову. То хіба, ми українці, можемо погодитись мати на третину менше?

Наші свині досягають 115–120 кг за 180–200 днів життя. Це немало. Та одного разу, чи не випадково, ми отримали кращий результат – 167 днів. Але це був разовий результат. Поїздка європейськими країнами засвідчила – є над чим працювати. Тепер наше завдання вийти на максимум у 180 днів. Тоді скоротяться витрати корму, зросте оборот у використанні місць відгодівлі. Для нас це актуально, зважаючи на те, що ми ведемо реконструкцію нашого господарства по утриманню свиней і, відповідно, потужності слід використовувати ефективніше.

Використання корму: якщо ми маємо на сьогодні на центнер свинини витрати 279 кг кормів, то маємо ціль хоча б на 50 кг скоротити. А що значить 50 кг на 25 тис. голів (наша запланована кількість на наступний рік)? 1250 кг корму – це серйозний аргумент.

Трудовий ресурс

Ми відвідали Польщу, Данію, Німеччину, і у мене відразу з’явилось дуже багато питань щодо організації трудових ресурсів і режимів праці людей. Я побачив завантаженість працівників тих господарств. Коли повернувся і показав свої відеозаписи із коментарями фермерів робітникам свого товариства, вони навіть не повірили, що так може бути.

Скажімо, ми були у «Полданорі», на фермі, де утримується 4000 свиноматок. Керує цією фермою наш земляк з Житомира. На господарстві один працівник супроводжує опорос 200 свиноматок. А у мене в боксі 40 свиноматок і два робітники скаржаться, що не справляються! І це при тому, що на нашому підприємстві досить висока зарплата. Віддача, як я переконався, може бути більшою.

Окрім простого небажання брати на себе більшу відповідальність є ще одна проблема. Пригадую слова одного професора в Ізраїлі (він колись емігрував з Харківської області, а тепер вчить весь світ молочній справі):

«Ви ніколи не будете мати хорошого працівника на фермі, якщо у нього є своє особисте господарство».

У нас є як раз така ситуація, і поки що ми нічого не можемо з цим зробити.

Генетика

Відбір свинок і поповнення маточного стада ми проводимо, і у нас це добре виходить, – маємо 200 чистопорідних свиноматок породи велика біла. Схрещуємо їх з ландрасом, і вже маємо результат – зовсім іншу свиню отримали, краще м’ясо вищої якості. Це саме те, що потрібне нашому споживачеві.

Взагалі-то, генетичне питання в Україні запущене до неможливості. Чому ми маємо завозити кнурів англійської селекції через Польщу?

Останніх п’ятьох кнурів ми завезли з Польщі. На превеликий жаль, прекрасні кнурі, ефективніші за будь-які з тих, які є до цього часу в Україні.

Чому поляки це змогли зробити, а ми ні?

У нас немає навіть інформації, бази даних. Стоїть нагальне питання про створення загальнодержавного нуклеуса, який би зайнявся всіма цими питаннями.

Державна підтримка галузі

Говорять «Україна, українське сало…», а насправді ми так і не навчились вирощувати худобу, українці змушені їсти польське, данське, хто знає яке ще м’ясо і сало – смачне чи не смачне, якісне чи не дуже. Це наша проблема.

Якщо говорити в цілому про свинарство нашої країни, то зрозуміло, що нашій державі воно не потрібне. На державному рівні ніхто не хоче цього питання розуміти. Нам потрібно щось змінювати.

Перше. Працює логіка: не вистачає свинини в Україні – вмикаємо зелене світло на кордоні. Уряд сприяє годуванню українців закордонним м’ясом. Я мав ряд бесід із урядовцями, які наводили аргумент, що «треба ж людям їсти».

Навіть не кажучи про якість цього ввезеного м’яса – як воно допомагає рядовому українцеві? Покажіть цей гастроном чи магазин, де є дешева ковбаса!

Як же так – завозимо дешеве щоб людей нагодувати, а людям воно все одно недоступно.

Друга проблема – відсутність серйозної програми розвитку свинарства. Для якісного вирішення проблем має бути написана програма, наведені конкретні цифри та завдання, визначені виконавці, забезпечена підтримка – бюджетне чи кредитне фінансування. Адже сьогодні все робиться самотужки, на власні кошти окремих господарств, а це дуже довго, болісно для бізнесу і просто неправильно. Однак це дуже важливо, адже обумовлює продовольчу безпеку країни.

Консолідація галузі

Саме великі виробники повинні сказати рішуче слово і досягти ефективного вирішення проблем тваринництва. У корпорації «Тваринпром», на мою думку, сьогодні недостатньо повноважень, можливостей, фінансування. Принаймні ця організація надає нам можливість для зустрічей із колегами, відбуваються змістовні лекції науковців різного профілю. Але ж цього недостатньо.

Я вважаю, вже час створювати в державі гідну організацію, яка мала б зайнятися питаннями галузі в цілому. Чи в форматі асоціації, чи в якомусь іншому.

Зрозуміло, об’єднання виробників має відбуватись за безпосредньої участі «Тваринпрому», із залученням компаній-ентузіастов, які дивляться вперед – я маю на увазі, наприклад, компанію «Єврокорм сучасна годівля». З такими людьми я готовий «іти у бій».

Візьмемо птахівників, які об’єднались, потужно поставили питання і отримали серйозну підтримку від держави. З ринку повністю витіснили «ніжки Буша». У схожих умовах ми повинні знайти спосіб зробити так, щоб свинину в Україну не завозити, а вивозити. Тобто, нова структура має на себе взяти доволі амбіційні завдання.

Досить непоганий приклад демонструє польська спілка Polsus. Але вони вже близько 30 років працюють – нам просто історія не відпускає стільки часу! Нам треба все спланувати і почати працювати дуже швидко. А для цього, відповідно, потрібні дуже серйозні зусилля та кроки. Адже надзвичайно великі перспективи стоять перед українським тваринництвом.

Міжнародна співпраця

На превеликий жаль, через нерозумні правила, які діють у нашій державі, ефективно співробітничати із кимось з закордону дуже складно. Для прикладу: у 1998 р. я відвідав США –Аграрний університет штату Огайо. Нам надала серйозну протекцію нашу землячка, яка стала впливовим сенатором, і ми розробили проект будівництва ферми американського типу в Україні. Американці під фінансування виділили солідні кошти, я оформив 50 га землі, почали будувати приміщення. Наші партнери поставили нам комплект техніки (вартістю близько 200 тисяч доларів): борона, трактор, сівалка… Оформили техніку як тимчасовий ввіз, бо інакше не могло бути. Минув рік – нам висунули вимогу техніку або знищити, або вивезти, або заплатити більше, ніж вона коштує. І довелось просити американців, щоб вивезли всю техніку. А ми кажемо, що треба розвивати, створювати…

Я міг би багато розповісти, але не хочу. Навіть те, що наші знайомі, земляки із закордону хочуть для нас зробити, допомогти – всі наміри розбиваються об чиновників.

У науково-практичній площині я підтримую постійні контакти із Німеччиною, Ізраїлем.

Мотивація

Завжди важко працювати.

Питання в іншому – що ти маєш від того, що ти важко працюєш?

Коли з’являється новий корівник, купив новий комбайн – це задоволення. Коли збільшується поголів’я корів, наприклад, на півтори сотні – це є задоволення. Коли люди отримують зарплату, коли вони тобі посміхаються, коли вони щасливі – це теж задоволення. У цьому і полягає суть нашої праці – у подоланні всіх труднощів.

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ